Метки

, ,

Категорія справи №

822/3263/17: Адміністративні справи; Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, зокрема зі спорів щодо:; правового статусу фізичної особи, у тому числі:; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.

Надіслано судом: 14.12.2017. Зареєстровано: 15.12.2017.Оприлюднено: 19.12.2017.

Державний герб України

Копія

Справа № 822/3263/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2017 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2   розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом    ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4      до  Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору         про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії, —

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої доньки — ОСОБА_4 звернулися в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовом до відповідача, в якому просять:

1) визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору щодо неоформлення паспорту неповнолітній ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки;

2) зобов’язати Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки з проставленою відміткою місця проживання — без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних;

3) зобов’язати Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору вести облік щодо ОСОБА_4 за раніше встановленими формами — за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про ОСОБА_4 до Єдиного Демографічного реєстру, чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі її персональних даних.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_3, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої доньки — ОСОБА_4, ОСОБА_4 зверталися до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору з приводу видачі неповнолітній ОСОБА_4 паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, на що отримали відмову, яка мотивована тим, що підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки немає, та зазначено, що пунктами 3-5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 року № 302передбачено, що паспорт виготовляється у формі картки, що  містить безконтактний електронний носій, проте, особам, які через свої релігійні переконання відмовилися від отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків, до паспорта громадянина України вноситься повідомлення про відмову від отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Представники позивача, позивач вважають, що відповідач порушує права та інтереси їх неповнолітньої доньки, відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки, тому звернулися до суду із даним адміністративним позовом.

Представники позивача, позивач в судове засідання не прибули, хоча були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, та представники позивача подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, в яких зазначили, що позовні вимоги підтримують повністю.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про причини неприбуття в судове засідання представника суд не повідомив, заяви про розгляд справи  за відсутності його представника до суду не подав, та подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв’язку з підготовкою заперечень на даний адміністративний позов.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Проте за клопотанням сторони та з урахуванням обставин у справі суд може відкласти її розгляд.

Частиною 4 статті 128 КАС України визначено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 6 статті 128 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки судом не встановлено наявності будь-яких перешкод щодо участі в засіданні по справі представника відповідача, та з огляду на те, що відповідач є суб’єктом владних повноважень — органом державної влади, який вчасно 30.11.2017 року повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, та з врахуванням того, що в матеріалах справи є достатня кількість доказів для її вирішення, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є батьками неповнолітньої ОСОБА_4, дата народження — 25.04.2001 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії І-БВ № 104796, виданого 05.07.2001 року.

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої доньки, та ОСОБА_4 звернулися із письмовою заявою від 18.10.2017 року до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору, у якій просили:

1) видати бланк паспорту громадянина України ОСОБА_4, виключно у вигляді паспортної книжечки, форма якої не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID-1, форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком;

2) проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті;

3) провести державну реєстрацію громадянства України — внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи.

Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору листом від 28.10.2017 року  № 20/998 надало відповідь в якій зазначило, що пунктами 3-5 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 року № 302передбачено, що паспорт виготовляється у формі картки, що  містить безконтактний електронний носій, проте, особам, які через свої релігійні переконання відмовилися від отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків, до паспорта громадянина України вноситься повідомлення про відмову від отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Особам, що досягли 14-річного віку та є мешканцями Хмельницької області, як і мешканцям інших населених пунктів України, територіальними підрозділами Державної міграційної служби України при наявності відповідно обладнання оформлюються паспорти громадянина України у формі картки.

Тобто відповідач фактично відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_3, ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої доньки, та ОСОБА_4 від 18.10.2017 року про видачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Суд не погоджується із зазначеною підставою для відмови у видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки з наступних підстав.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року № 2235-III (далі Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Відповідно до статті 5 Закону № 2235-III постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XIIзатверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім’я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.

Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.

Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Водночас, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI (надалі Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов’язки осіб, на ім’я яких видані такі документи.

Згідно зі статтею 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі — документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.

Відповідно до частин 2, 4,6  статті 14 Закону № 5492-VI  документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.

Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.

Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб’єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.

Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI  уповноважений суб’єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб’єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.

Зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас вказаним Законом не передбачено визначення поняття «документ».

Разом з цим відповідно до статті 21 Закону № 5492-VIпаспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відтак, відповідач у своєму листі на звернення позивача зобов’язаний був вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта ОСОБА_4 у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 вказаного Закону є документом.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору своїм листом лише повідомив заявнику про те, що паспорт громадянина України по досягненню відповідного віку видається у формі картки.

Таким чином, відповідач у спірних правовідносинах не прийняв жодного рішення про відмову, чи видачу ОСОБА_4 паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки та не навів будь-яких правових підстав для відмови у проведенні оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Відтак, зважаючи на те, що відповідачем не наведено жодних зауважень щодо поданої заяви та доданих до неї документів, з урахуванням статті 16 Закону № 5492-VIприходить до висновку, що відповідач вчинив протиправні дії щодо неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки ОСОБА_4 .

Суд вважає за необхідне зазначити, що у листі відповідача від 28.10.2017 року № 20/998 на заяву позивача та його законних представників від 18.10.2017 року немає зазначення причин та посилань на норму права чому видача паспорта у формі книжечки вже є неможливою.

Як зазначено вище, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що  посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.

З даного приводу суд зазначає, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.

За вказаних обставин, суд не вбачає відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.

Суд погоджується з твердженням позивача та її законних представників, що відповідач своєю діями щодо не оформлення паспорта громадянина України неповнолітній ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки порушує її особисті права, що не відповідає основоположним приписам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року), з огляду на таке.

Згідно  статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

При цьому, як передбачено у статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року  передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Так, у пункті 125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 року по справі «S.A.S. проти Франції» (Заява № 43835/11) зазначено: «… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань — це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Cha’are Shalom Ve Tsedek проти Франції» [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmith проти Сполученого Королівства, № 7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978 року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 01.07.1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі «D.H. та інші проти Чеської Республіки» [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою «об’єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети» або якщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …».

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач своїми діями прямо порушує права неповнолітньої  ОСОБА_4, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, оскільки неоформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через її релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.

Судом встановлено, що права та законні інтереси неповнолітньої ОСОБА_4 порушені відповідачем, оскільки наявними у матеріалах справи допустимими доказами підтверджені протиправні дії відповідача, що полягають у відмові в оформленні паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до положень чинного законодавства.

Тому враховуючи зазначене необхідно зобов’язати Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки з проставленою відміткою місця проживання — без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних.

Позовна вимога, в якій позивач просить суд зобов’язати Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору вести облік щодо ОСОБА_4 за раніше встановленими формами — за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про ОСОБА_4 до Єдиного Демографічного реєстру, чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі її персональних даних, також підлягає задоволенню з врахуванням наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числа на виконання делегованих повноважень.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно з частиною 4 статті 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов’язання відповідача суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.

Відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 162 КАС України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи утриматись від вчинення певних дій суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною в рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15.

Таким чином суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов’язання Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору вести облік щодо ОСОБА_4 за раніше встановленими формами — за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про ОСОБА_4 до Єдиного Демографічного реєстру, чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі її персональних даних.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 158-163167 КАС УкраїниЗаконом України «Про громадянство України»Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», суд, —

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору щодо неоформлення паспорту неповнолітній ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки.

Зобов’язати Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_4 у формі паспортної книжечки з проставленою відміткою місця проживання — без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних.

Зобов’язати Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області в особі Білогірського районного сектору вести облік щодо ОСОБА_4 за раніше встановленими формами — за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про ОСОБА_4 до Єдиного Демографічного реєстру, чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі її персональних даних.

В повному обсязі постанова суду буде виготовлена 13.12.2017 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено  13 грудня 2017 року

Суддя/підпис/ОСОБА_1″Згідно з оригіналом» Суддя ОСОБА_1

Реклама