Метки

, ,

https://bagnetnacii.blogspot.com/2019/08/id.html

Міняємо ID-картку на паспорт громадянина України – ухвала ТОАС

   Вітаємо наших однодумців-тернополян з перемогою в першій інстанції (Тернопільському окружному адміністративному суді) стосовно повернення собі статусу людини і громадянина через механізм відмови і обміну (нехай навіть через суд) ID-картки, на паспорт громадянина України.

   Більше подробиць в рішенні судді ТОАС Дерех Н. В. від 25 липня 2019 року.

Публікуємо також зміст позовної заяви:

                                          ПОЗОВНА ЗАЯВА

     22 березня 2019 року Я, _________________________ звернувся через письмову заявою до Тернопільского міського відділу Управління Державної міграційної служби в Тернопільскій області, та до Управління Державної міграційної служби в Тернопільскій області з вимогою про обмін непридатного для використання оформленого на моє ім’я паспорта громадянина України у формі ID- картки, не маючи наміру оформляти паспорт громадянина України іззасобами Єдиного Державного демографічного реєстру у формі ID- картки через свої переконання, та мою відмову від обробки персональних даних, я у заяві попросив оформити та видати мені  паспорт громадянина України у  формі паспортної книжечки відповідно до положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та Закону України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України», форма якої не заборонена діючим законодавством, а також з вимогою вилучити персональні данні з Єдиного державного демографічного реєстру керуючись статтями 22, 32, 19 конституції України, Законом України«Про захист персональних даних», а також Конвенцією про захист осіб у звязку з автоматизованою обробкою персональних даних ратифікованою Законом України від 01.01.2014 №2438-VI «Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних».
      Та у письмових відповідях Тернопільского міського відділу УДМС у Тернопільскій області від 18.04.2019 р, та у листі від Управління ДМС у Тернопільскій області від 19.04.2019 мені було відмовлено. 20 квітня 2019 року до Тернопільского міського відділу Управління ДМС в Тернопільскій області мною була подана повторна заява з тотожньою вимогою, з прикладеною до неї не придатною для використання ID-карткою. 17.05.2019 Я отримав відповідь, але знову негативну.
     Крім того, у всіх своїх заявах я просив  враховувати правову позицію судової влади з розгляду типової справи.
       А саме, Великою Палатою Верховного Суду за результатами  розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом Дегтяр Наталії Олегівни (та осіб які приєдналисся до апеляційної скарги включаючи батьків Ференса які звернулися до суду з типовою вимогою до моєї) до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання оформити та видати бланк паспорту у формі паспортної книжечки –  прийнято Постанову  від 19 вересня 2018 р., яка підтвердила законність вимог громадян України за типовими позовними вимогами такої категорії справ.

  Так, прийнятою 19.09.2018 р. Постановою Великої Палати Верховного Суду за результатами  розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18):

    — Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року — скасувати та прийняти нове про часткове задоволення позову.

   — Визнати протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

  — Зобов’язати Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській областіоформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.   

       Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає (про що зазначено в самій Постанові).

     Повний текст Постанови Великої Палати Верховного Суду за результатами  розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18  зареєстровано та оприлюднено  02.10.2018 р. інформації на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет — http://adm.dp.court.gov.ua.           

           Крім того, 27.02.2019 р. Великою Палатою Верховного Суду  відбулось судове засідання з приводу роз’яснення судового рішення по зразковій справі №806/3265/17, за результатами якого заявникам роз’яснено, що воно є чітким і зрозумілим  та таким, що не потребує додаткових роз’яснень.

   Крім того, заявляю, що  позивачці по  зразковій справі №806/3265/17  Дегтяр Н.О. до Коростенського районного відділу УДМС України в Житомирській області, УДМС України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання оформити та видати бланк паспорту у формі паспортної книжечки – 30 березня 2019 р.  видано паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

                                                      Прошу суд:

  1.  Визнати протиправною бездіяльність Тернопільского міського відділу Управління Державної міграційної служби в Тернопільскій області щодо не формлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, та зобовязати вчинити певні дії;
  2.  Зобовязати Тернопільский міський відділ Державної міграційної служби в Тернопільскій області оформити та видати П.І.Б. паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ без засобів Єдиного державного демографічного реєстру;
  3.  Зобовязати і надалі Управління Державної міграційної в Тернопільській області здійснювати оформлення паспорта П.І.Б. за паспортом у вигляді паспортної книжечки без занесення даних до Єдиного Державного демографічного реєстру.
  4.  Зобовязати Управління Держаної міграційної служби в Тернопільскій області вилучити усі данні П.І.Б. з Єдиного Державного демографічного реєстру.

                                                  Додатки:

1.Копія заяв до Тернопільского міського відділу УДМС в Тернопільській області, та до Управління державної міграційної служби в Тернопільскій області від __________ р.;
3.Копія повторної заяви до Тернопільського міського відділу УДМС в Тернопільскій області від _____________ р.;
2.Копія відповіді Тернопільского міського відділу УДМС в Тернопільскій області від _________ року, Копія листа-відповіді від Управління державної міграційної служби в  від ___________ року;
3.Копія відповіді Тернопільского міського відділу УДМС в Тернопільскій області на повторну заяву від 20.04.2019 р, яка була надана  _____________ року;
4.Квитанція про сплату судового збору;
5.Копії адміністративного позову із всіма додатками для Відповідача –1 прим.5…. 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/1379/19

    25 липня 2019 р.                                                  м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючої судді Дерех Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до Тернопільського міського відділу  Управління Державно міграційної служби України у Тернопільській області   про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі — позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області про визнання протиправною відмову Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у форми книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; зобов`язання Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ з проставленою відміткою місця проживання — без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних та зобов`язати і надалі  Тернопільський міський відділ Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області здійснювати оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 у вигляді паспртної книжечки зразка 1994 року без занесення даних до Єдиного Державного демографічного реєстру.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся 20.04.2019 року із заявою до Тернопільського міського відділу Управління міграційної служби України в Тернопільській області про видачу йому паспорта громадянина України у формі паперової книжечки. Листом Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області від 17.05.2019 року йому було відмовлено у видачі такого паспорту із зазначенням про те, що паспорт виготовляється лише у формі пластикової картки, що містить безконтактний електронний носій. Вважає, що відповідач порушує його права та інтереси, відмовляючи в оформленні паспорта у формі книжечки. Крім того, законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки. З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 09.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 25.07.2019 року.

24.07.2019 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що нормативно-правових актів, які б регламентували порядок обміну паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм у зв`язку з непридатністю для подальшого використання на паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України,  затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, на момент розгляду заяви ОСОБА_1 у травні 2019 не було. Просить врахувати, що повноваження у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Таким чином, відповідач з 04.04.2016 року жодних дій щодо реєстрації/ зняття з реєстрації місця проживання особи, в тому числі проставлення відміток у паспорт громадянина України про реєстрацію місця проживання не здійснюють.  Зазначив, що з 07.06.2019 року Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. У зв`язку з викладеним просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Аналогічні міркування були висловлені у відзиві на позов Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області від 24.07.2019 року.

Заявою ОСОБА_1 від 25.07.2019 року вилучено із числа відповідачів Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області, оскільки просить вважати відповідачем у даній справі Тернопільський міський відділ Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області.

Позивач в судове засідання не прибув, проте подав до суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибула, проте подала до суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи без участі представника відповідача, позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні.

У відповідності до частини третьої статті 194  КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У даному випадку таке клопотання заявили всі учасники справи, а тому, у відповідності до частини третьої статті 194  КАС України, судовий розгляд справи  здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Судом встановлено, що 20.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки на підставі Закону України від 18.01.2001 року « Про громадянство України».

Листом Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області від 17.05.2019 року йому було відмовлено у видачі такого паспорту із зазначенням про те, що паспорт виготовляється лише у формі пластикової картки, що містить безконтактний електронний носій. При цьому зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм. Так відповідно до даної постанови з 01.11.2016 паспорт громадянина України виготовляється лише у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій. Також зазначено, що станом на сьогодні Положення про паспорт має переживаючи дію і поширюється на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», на нові правовідносини, які виникли вже після прийняття цього Закону, дія Положення про паспорт не поширюється.

Не погоджуючись із зазначеними діями відповідача, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі — КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом ОСОБА_2 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач — фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого      Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №      2503-ХІІ; б) відповідач — територіальні органи ДМС України; в) предмет спору — вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого      Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу  визнано типовою та в силу приписів частини третьої    статті 291 КАС України    при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі — Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа №2346/02, ECHR 2002 та пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі    Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі — Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче — зображення Державного герба України, під ним — напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі — зображення Державного прапора України, нижче — напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка — випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята — для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій — шістнадцятій — про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі — Постанова №    302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 цієї    Постанови    із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01.01.2016 — оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією    постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого    Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII;

з 01.11.2016 — оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією    постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією      постановою.

Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією    постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови №    302). Пунктом 131 Постанови №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, в тому числі, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Згідно із частиною першою 1    статті 6 Закону України    «Про захист персональних даних»    від 01.06.2010    №    2297-VI (далі —    Закон    №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані — це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону    №    2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.    Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених      законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини п`ята, шоста    статті 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість    закону      та порушення конституційних прав такої особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу — використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій      Законом України від 06.07.2010 №      2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції;…».

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене    законом, причому тлумачення терміну    «закон»    є автономним, та до якості    «закону»    ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі    «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства»      (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №    18139/91, пункт 37) Під терміном    «закон»    … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві.  Закон   має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам    «доступності»    та «передбачуваності».

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми    Закону №   5492-VI,    на відміну від норм Положення №   2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог    статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було    «встановлене законом»), не було    «необхідним у демократичному суспільстві»    у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження    «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі    «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2017). Установленість обмежень    законом    передбачає чіткість і доступність    закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого    закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету — кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі    «GropperaAG and Others v. Switzerland»    від 28.03.1990).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі    «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію:»Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі — у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи    Закон №    1474-VIII, яким внесено зміни до    Закону №    5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений    Конституцією України    та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача діяло два нормативних акти: Положення про паспорт №    2503-XII і Постанова №    302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС    проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя    статті 21 Закону №    5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному    законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Відтак, дії щодо відмови видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначене вище, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги про визнання протиправною відмову Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у форми книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого     Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ та зобов`язання Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого      Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ слід задовольнити.

Щодо позовної вимоги про видачу паспорта-книжечки з проставленою відміткою місця проживання — без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки  персональних даних позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України « Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» органом реєстрації визначено виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова ( у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на територїії відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Тому суд приходить до переконання, що проставлення відмітки про місце проживання позивача не входить до повноважень Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області. Автоматизована обробка  персональних даних позивача не можлива без його згоди при видачі паспорта-книжечки.  Відтак суд приходить до переконання, що у задоволенні позовної вимоги про видачу паспорта-книжечки з проставленою відміткою місця проживання — без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки  персональних даних позивача слід відмовити.

Позовна вимога зобов`язати і надалі Тернопільський міський відділ Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області здійснювати оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року без занесення даних до Єдиного Державного демографічного реєстру направлена на реалізацію прав та інтересів позивача у майбутньому, а адміністративні суди захищають право громадянина лише у випадку його реального порушення. Рішення суду не може поширюватись на правовідносини, які можуть виникнути в майбутньому, а тому у позовній вимозі — зобов`язати і надалі Тернопільський міський відділ Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області здійснювати оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року без занесення даних до Єдиного Державного демографічного реєстру — слід відмовити.

Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги норми Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456 від 06.06.2019 року, відповідно до яких з 07.06.2019 року Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

      Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши здобуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов  підлягає до часткового задоволення.  

Керуючись статтями 241-246250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід . № НОМЕР_1 ) до Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області (вулиця Євгена Коновальця, 6, Тернопіль, Тернопільська область, 46002, код ЄДРПОУ 37839038) — задовольнити частково.

2.Визнати протиправною відмову Тернопільського міського відділу Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області у видачі ОСОБА_1  паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого   Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

3.Зобов`язати Тернопільський міський відділ Управління державної міграційної служби України у Тернопільській області (вулиця Євгена Коновальця, 6, Тернопіль, Тернопільська область, 46002, код ЄДРПОУ 37839038) видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ід. № НОМЕР_1 ) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого    Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

4.У решті позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 липня 2019 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Головуючий суддя                                                                      Дерех Н.В.

копія вірна

Суддя                                                                                          Дерех Н.В.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83237643

Реклама